«Зростання людини і суспільства. Нордична концепція більдунґу» від Лене Рейчел Андерсен — про більдунґ, як рішення для кращого майбутнього всього світу.
Що таке більдунґ? Перше визначення більдунґу подається буквально в першому абзаці книги:
«Більдунґ — це моральна та емоційна зрілість. Більдунґ — це мати освіту та знання, необхідні для процвітання у вашому суспільстві. Більдунґ — це бути глибоко вкоріненим у культурі та спільноті, водночас зберігаючи автономію, щоб прокласти власний шлях у житті. Більдунґ завжди особистий і унікальний.»
Далі в книзі буде ще багато визначень більдунґу багато з яких надихаючі та поетичні, але не дають остаточного розуміння, що ж це таке. Але якщо підсумувати всі, то більдунґ — це система практичних знань і розвитку людини та суспільства, що побудована на здоровому націоналізмі та готує людину до успішного життя у сучасному світі.
Чому це важливо і чому це взагалі потрібно? Сучасна система освіти не справляється зі складністю світу, та відповідає (якщо відповідає) на виклики минулих часів, тож люди після шкіл та університетів виходять розгубленими та не готовими до сучасного життя. В принципі складність така, що неготові всі, а не тільки вчорашні школярі та студенти. А розгублені/непідготовлені люди, що не розуміють усієї картини та складності, приймають невірні рішення, що призводить до деградації всієї цивілізації. Звісно це почалось не вчора, але наслідки ми бачимо сьогодні. «Прості люди» вирішують «прості проблеми, простими рішеннями», руйнуючи складні системи — від НАТО до USAID.
«Ділитися політичною владою з неосвіченим населенням — справді погана ідея…»
«Якщо ми не розуміємо, що відбувається в усіх сферах, ми не маємо повної спроможності діяти. А також якщо ми не можемо робити внесок у виробництво й забезпечувати себе; не можемо відповідно використовувати новітні технології; не можемо приймати рішення на основі останніх наукових досліджень; і якщо не можемо розвинути етику, яка дає нам змогу робити належний вибір у незнайомих ситуаціях. Якщо ми не можемо передавати свою культурну спадщину і не можемо цінувати мистецтво й естетику, які розширюють колективний символічний світ, — тоді ми не здатні повноцінно керувати власним життям.»
Тож більдунґ покликаний це виправити.
«Ми все ще народжуємося з мозком мисливця-збирача і, отже, біологічно готові до народження в камʼяному віці. Лише через освіту, інкультурацію, життєвий досвід і наш моральний та емоційний розвиток, тобто більдунґ, ми можемо прийти до того, щоб розуміти й впоратися зі складнощами нашого суспільства.»
Тепер повернемось до націоналізму — при чому тут він і чому він важливий.
Є проста відповідь у дусі мак-будизму «хочеш щоби тебе любили — спершу полюби себе сам» або «хочеш змінити світ на краще — почни зі своєї країни». Але… якщо серйозно, то націоналізм допомагає людині зрозуміти складність світу, через контекст, в якому находиться країна, її сусіди і далі весь світ — від простого до складного.
Проблема в тому, що після епохи постмодерна, націоналізм не в моді — нащо взагалі держава у 21-му сторіччі, я людина та громадянин світу, відчепіться від мене (але комфорт та розваги залиште).
«Постмодерність добре деконструює культури та суспільства, але погано гуртує людей; вона годиться лише для того, щоб розбирати речі на частини.»
і ще прикольно про постмодернізм
«Постмодерність нікого не робить по-справжньому щасливим, але ми розробили ліки, щоб це приховати.»
В чому небезпека зникнення націоналізму та націй і чому націоналізм корисний?
*«У нас не було б дієвих сучасних демократій на Заході, якби наші предки не розвинули сильну національну ідентичність навколо спільної історії, мови, культури, фольклору та загалом наративів про те, що вони є народом. Тобто якби вони не створили та не просували спільного символічного світу і спільного смислотворення.
Причина, чому ми готові платити податки, щоб покривати видатки на освіту, охорону здоровʼя, оборону, дороги, суди, громадські парки, поліцію, збір сміття тощо для мільйонів абсолютно незнайомих людей полягає в тому, що ми поділяємо спільний наратив як нація та дух, що її творить. Завдяки цьому наративу ми відчуваємо належність до народу, до спільного смислотворення, ми однаково використовуємо ті самі символи і поділяємо відчуття спільної долі. Якщо це почуття народу зруйнується, наша демократія та відкрите суспільство також зруйнуються.»*
Тож Лене пропонує реанімувати націоналізм і поглянути на нього з іншої перспективи. Вона порівнює націоналізм держави з розвитком людини. І використовує для цього модель емоційного розвитку Роберт Кігана – ця модель має п’ять «порядків ментальної складності»:
Схожі стадії розвитку проходили і проходять національні держави.
*«Самоконсолідований націоналізм є класикою націонал-шовінізму: ми кращі за вас і маємо більше прав на природні ресурси, політичне панування чи будь-що, що змушує нас добре почуватися, включно з війною.
Самоврядний націоналізм ззовні миролюбний, але внутрішньо ксенофобний. Часи сумнівів щодо суверенітету інших національних держав минули, але ми незахищені як люди і потребуємо гомогенізації населення всередині, щоб почуватися в безпеці всередині своєї країни.
Самоавторний націоналізм упевнений у своїх історичних коренях, насолоджується своєю унікальністю та культурною спадщиною, не проти час від часу блиснути нею, але також цікавиться культурами інших народів і націй. Самоавторний націоналізм пропагується, просуваючи творення, тобто культурне виробництво, культурні інституції, наявний культурний спадок; а також кидаючи виклики культурному спадку, створюючи новий, ставлячи його під сумнів та заграючи з ним.
Самотрансформувальний націоналізм настільки самовпевнений, що може допомогти решті націоналізмів в інших націях стати самоавторними. У певному сенсі це те, що план Маршалла зробив з Європою після Другої світової війни: величезні інвестиції в демократизацію, промисловість, освіту та до певної міри в культуру. Європа, Стара леді, потребувала відновлення, і містер Маршалл зрозумів, що вона залишатиметься загрозою для всіх, а не тільки для себе, якщо ніхто не виявить до неї трохи любові та чемності.»*
Тож якщо перші два рівні це націонал-шовінізм та ксенофобія – «ми проти них», то третій та четвертий це ті рівні націоналізму, що нам потрібні, і яких ми маємо прагнути і розвивати, у тому числі за допомогою більдунґу.
«Небезпека полягає не в тому, що люди люблять свою націю, а в шовінізмі, який заважає нам любити й інші нації й приймати те, чим різнимося всередині однієї нації. Небезпека в тому, що ми недостатньо добре знаємо власну культуру, щоб заохочувати до неї інших.»
Як більдунґ повинен працювати на практиці? — Як мережа шкіл та гуртків/спільнот для дорослих.
«Це означає, що сьогодні, якщо ми хочемо розуміти й бути здатними нести відповідальність за своє суспільство в демократичний спосіб чи в будь-якій демократичній формі, існує надзвичайно велика потреба у формальній освіті, школах, культурних заходах, літературі, бібліотеках і всіх аспектах більдунґу.»
Освітній процес для дітей та дорослих повинен бути побудований на так званій «троянді більдунґу», де у центрі знання про політичну владу та політику, від якої пелюстками розходяться шість інших сфер: виробництво, технології, наука (фактичні знання), етика, наратив (історія та релігія), естетика (поп-культура та мистецтво).
Умовна така собі освіта людини епохи Відродження звичайного українця: тут приймаєш участь у політичних срачах дискусіях, тут вчишся стріляти, тут збираєш дрони, тут курси першої допомоги, тут дискусія про етичне поводження з військовополоненими, далі курс з ядерної фізики та дискусія про будівництво нових АЕС, потім курс історії України від Тімоті Снайдера, а на остачу курс з історії мистецтва та українського дизайну.
При цьому все максимально практично, це «школа для життя», а не школа для диплома, тож не повинно бути жодних заліків та іспитів. Саме життя має бути іспитом. І якщо все спрацює, то:
*«Освіта і більдунґ є суспільними благами, які приносять користь усім; нам усім краще, якщо нас оточують добре освічені люди, зрілі емоційно й морально. З більдунґом (не обовʼязково з більшою освітою, але з більшим більдунґом) люди бачать ширшу картину й беруть на себе відповідальність. Вони думають не лише про коротку перспективу і власну вигоду.»
«…суспільство загалом стає багатшим, стабільнішим і демократичнішим, що кращим і освіченішим є населення і що більше більдунгу має кожен.»*
а ще
«З активнішим відзначенням місцевої культури ми матимемо доступ до символічних світів з більшою глибиною, сильнішим місцевим колоритом, більшою унікальністю та вкоріненням в місцеву флору, фауну та клімат.